Визнання договорів недійсними у процедурі банкрутства

Визнання правочинів боржника недійсними є досить важливим моментом у процедурі банкрутства, адже це право, надане відповідним суб’єктам, розраховане саме на охорону законних прав та інтересів кредиторів боржника.

VMih1-2UL222Автор: Вікторія МИХАЙЛОВА, юрист L.I.Group
Медиа: Журнал «Український юрист», №1-2(145-146), січень-лютий 2015 року.
[Завантажити PDF]

Визнання правочинів боржника недійсними є досить важливим моментом у процедурі банкрутства, адже це право, надане відповідним суб’єктам, розраховане саме на охорону законних прав та інтересів кредиторів боржника.

Однак правовий аналіз норм спеціального Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також судової практики свідчить про наявність певних прогалин, які обмежують права учасників справи про банкрутство та не дозволяють повною мірою досягти мети спростування таких договорів (правочинів) боржника.

Відтак, на практиці виникає ряд питань, що потребують відповідного уточнення та вдосконалення на законодавчому рівні, а саме: обмежені строки визнання правочинів недійсними та правові наслідки визнання недійсними договорів, пов’язані з усіма процедурами банкрутства.

Насамперед необхідно вдосконалити норми статті  20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що стосуються строків позовної давності визнання правочинів недійсними та спростування майнових дій боржника, адже встановлене обмеження часового періоду в один рік грубо порушує права кредиторів боржника.

На практиці не вбачається розумних підстав вводити подібні обмеження у часовому періоді, оскільки початок цього строку починається з часу виникнення зобов’язання і не повинен обмежуватися лише одним роком до дня порушення справи про банкрутство. Законні права кредиторів повинні бути захищені саме з часу виникнення грошового зобов’язання і до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

Також законодавець зазначає, що наслідками визнання договорів боржника недійсними є повернення майна до ліквідаційної маси боржника. Проте у цьому випадку таке правило може діяти лише у разі введення ліквідаційної процедури банкрутства, а якщо ж боржник у процедурі розпорядження майном або санації розраховується з кредиторами, то у такому разі не наступає обов’язок передати майно, оскільки ліквідаційної маси не створюється.

Вищезазначене вказує на наявність певних неточностей у законодавстві, які, в свою чергу, вимагають додаткового правового коригування та внесення відповідних змін, що дасть змогу поліпшити на практиці процедуру визнання правочинів недійсними, сформувати однакову судову практику та належним чином захистити інтереси як боржника так і його кредиторів.

На мою думку, законодавцю в такому випадку необхідно звернути увагу на практику європейських країн, яка сприяє відновленню платоспроможності боржника, збільшенню конкурсної маси шляхом повернення до неї майна та виконанню завдання захисту інтересів кредиторів і може мати позитивні характеристики для законодавства України.

Posted in ПУБЛІКАЦІЇ В ЗМІ