Банківські справи

Банківський сектор України сьогодні переживає бурхливі часи та, мабуть, найбільше переформатування за всю історію свого існування. Про актуальні проблеми банківської сфери, нові механізми роботи банків, актуальне законодавство та банківську практику юрфірм журнал «Український юрист» говорив з партнерами ЮК L.I.Group Артуром МЕГЕРЕЮ та Миколою КОВАЛЬЧУКОМ.

bankivspravyАвтор: Алеся Космина
Медіа: Журнал «Український юрист», №7-8 (151-152), липень-серпень 2015 року.
[Завантажити PDF]

Які кардинальні зміни відбулися останнім часом у банківському секторі та які тенденції можете окреслити?

Микола КОВАЛ ЬЧУК (М.К.): За останні півтора року змін у банківській сфері було багато. Звичайно, перш за все, треба відзначити масштабне виведення великої кількості фінансових установ з ринку. Багато банків перейшли у ліквідацію. Для ринку та країни в цілому це позитивні зміни, оскільки здебільшого це були кишенькові установи, що обслуговували конкретні фінансові групи, не виконуючи при цьому своїх природних функцій. Ці банки справді були слабкими і політично-економічна криза виправила ситуацію. Вони не змогли розрахуватися за своїми зобов’язаннями перед населенням і бізнесом, тому зникли з ринку.

Артур МЕГЕРЯ (А.М.): Негативно така ситуація вплинула лише на вкладників, які втратили свої кошти і сьогодні намагаються забрати хоча б по 200 000 гривень, що гарантуються законом. До нашої компанії регулярно звертаються фізичні особи з проханням допомогти забрати вклади з проблемних банків. Але, на жаль, у більшості випадків отримання понад передбаченої законом суми є досить складним процесом і часто просто неможливим.

Банківська практика юрфірм теж постраждала від цього «природного відбору»?

А.М.: Звичайно. Серед банків стає все менше платоспроможних клієнтів, оскільки банки, в яких уже введено тимчасову адміністрацію, працюють за дещо іншими правилами. У них є стандартні умови співпраці з юридичними компаніями, які визначає Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. І ці умови не є вигідними для юрфірм.

Зокрема, не передбачено покриття поточних витрат для юркомпаній (транспорті витрати, відрядні тощо), проте передбачена значна матеріальна відповідальність для аутсорсерів за кожну, навіть дрібну, провинність. Це не говорячи вже про бар’єр у 8 % від фактично повернутої суми заборгованості банку. Тож більшість юркомпаній не погоджуються на такі умови.

М.К.: Хоча, з іншого боку, причина встановлення Фондом таких умов співпраці з юрфірмами зрозуміла — вони не можуть собі дозволити зайві витрати. Є велика кількість кишенькових маленьких банків, ліквідація яких не призведе до повернення активів чи коштів узагалі та й у досить великих банках, що ліквідуються, як показує практика, боржники робитимуть усе можливе, щоб не віддати свої активи та уникнути відповідальності за своїми зобов’язаннями. Тому кошти, стягнені при ліквідації більших та потужніших банків, йдуть на покриття проектів з ліквідації інших банківських установ. Тож наймати аутсорсерів на цікавих для останніх умовах (тобто хоча б 30—40 %) — дороге для Фонду задоволення.

Але в той же час не можна сказати, що команди тимчасових адміністрацій працюють ефективно. Справді, вони роблять усе можливе для максимального стягнення заборгованості чи звернення стягнення на майно, проте у зв’язку з обмеженим кількісним складом юристів самотужки супроводжувати та реалізовувати всі проекти для них є фізично неможливим. Тож їхня робота просто не може бути максимально ефективною. Відповідно й стягнені суми не є великими. Крім того, важливу роль відіграє можливість боржників вдаватися до корупційної складової і таким чином зводити нанівець усі зусилля юристів, які захищають інтереси банку, що ліквідується. Як результат, ефективність зі стягнення заборгованості є мінімальною. Ще жоден тимчасовий адміністратор не заявив, що він зміг повернути значний відсоток заборгованості.

Виходить замкнене коло — Фонд не може наймати досвідчених юристів, оскільки не вистачає коштів, а штатні юристи не можуть працювати ефективно у зв’язку зі згаданими вище обставинами, тому коштів і не вистачає. Проте створення вигідних умов співпраці між Фондом та юридичними компаніями є просто необхідним — від цього виграють усі учасники процесу і система стягнення заборгованості аутсорсерами ефективно працюватиме. Це нагадує вічну проблему залучення інвестицій в Україну: потрібно лише створити вигідні умови і ситуація зміниться на краще.

Чи змінилися методи роботи банків із проблемними активами?

А.М.: Так, змінилися. Сьогодні дуже незначним є відсоток реструктуризації боргів, а стягнення стало більш агресивним. Це пов’язано із відчутним зниженням ліквідності у банківському секторі та занепадом економіки України.

У чому полягає агресивність?

А.М.: За умов економічної стабільності банки звертали стягнення на іпотечне майно, прагнули його реалізувати й отримати свої кошти. Сьогодні вони намагаються не здійснювати звернення стягнення на іпотечне майно, а одразу перереєстровують право власності на себе, а потім чекають на ліпші часи для реалізації майна. Це стосується і нерухомості, і транспортних засобів. Банки керуються принципом «ліпше синиця у руках, аніж журавель у небі». На юридичному ринку, відповідно, теж підвищився попит на супровід реєстрації права власності на іпотечне майно.

Мало хто з банків сьогодні займається реструктуризацією, хоча ще донедавна вони віддавали перевагу тому, щоб домовитися з боржниками. Сьогодні ж, якщо дати боржнику більше часу, він матиме змогу затягнути процес та встановити максимальні перепони для того, щоб банк не зміг забрати, приміром, приміщення. У такому разі можна спокійно користуватися приміщенням і не віддавати борги.

Тож банки намагаються якомога швидше перевести на себе право власності, навіть на ті об’єкти, які знаходяться у зоні АТО. Яким чином це згодом буде легалізовано, ще незрозуміло, але згідно з українським реєстром це майно належить банку.

Як приклад можемо навести один із наших проектів зі стягнення заставного майна, над яким ми зараз працюємо для нашого постійного клієнта (сума заборгованості — 500 млн грн). Позичальник — група компаній, яка віддала у заставу ряд великих гірничо-добувних об’єктів у різних регіонах України. Боржник намагався затягнути процес, у тому числі за допомогою процедур банкрутства. Проте ми досягли оперативного переходу одного з об’єктів у власність клієнта, право власності на інші буде набуто найближчим часом.

Як на подібні дії банків реагують боржники?

М.К.: Реагують так само агресивно, тобто всіма доступними методами намагаються уникнути втрати предметів застави чи іпотечного майна, а саме: затягують справи оскарженнями, експертизами, створенням нових позовів для зупинення основних справ тощо. Це особливо актуально у протистоянні з банками, до яких введено тимчасові адміністрації чи розпочато процедуру ліквідації, оскільки, на жаль, вони не забезпечені достатніми можливостями для оперативного та ефективного реагування.

Не менш популярним інструментом є процедура банкрутства, адже сьогодні закон дозволяє затягнути її мінімум на півтора року, і впродовж цього часу вільно користуватися іпотечним майном.

Як можна протистояти затягуванню?

М.К.: Якщо йдеться про іпотечне майно, то закон про іпотеку та умови договорів дозволяють реєструвати майно одразу на іпотекодержателя. Головне — діяти швидше, ніж боржник, і максимально реалізувати ті права, які має кредитор, до того моменту, як боржник почне щось робити. Тут питання оперативності і швидкості.

Підходи до кредитування за таких умов змінилися?

М.К.: Кредитування фізичних осіб є досить активним у великих банках, але банки страхуються ще більше, ніж раніше — беруть у заставу та іпотеку рухоме та нерухоме майно, депозити. Також почали ще прискіпливіше та уважніше перевіряти позичальників — вивчають кредитну історію, фінансовий стан, джерела прибутків, зв’язок з іншими особами. Що стосується кредитної ставки, то вона значно підвищилася з метою покриття інфляційних та інших ризиків, пов’язаних з економічною та політичною ситуацією в країні. Бізнес, на жаль, поки що кредитується дуже рідко та складно. І кредитують сьогодні переважно фінансові установи з іноземним капіталом.

До речі, про «інших осіб». Що можете сказати про прийняті нові нормативні акти щодо банківської сфери, у тому числі й про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов’язаних з банком осіб»?

М.К.: Щоб відповісти на це запитання, повернімося до проблеми переважної більшості українських банків, а саме: обслуговування конкретних бізнес-структур та конкретних осіб. Чому ці фінансові структури різко пішли з банківського ринку і чому вони стали неплатоспроможними?

Численні зловживання, що мали місце у банківській сфері, здійснювалися саме такими банківськими структурами. У тому числі це стосувалося рефінансування, яке видавалося державою банкам у період суттєвої кризи. Ці банки отримали ресурси й більшість із них використали їх не за призначенням — кошти не потрапили на ринок, а залишилися у відповідних бізнес-групах. Хоча мали піти, по-перше, на повернення вкладів і, по-друге, на стабілізацію самої банківської структури. І жоден власник не поніс за це відповідальності. Натомість втрати понесли фізичні особи, малий та середній бізнес.

Звісно, формально цей закон є дуже важливим кроком щодо подолання корупції та деолігархізації економіки держави, проте, проаналізувавши його, ми пересвідчилися, що окремі положення вказують на те, що ефективне застосування на практиці норм закону буде неможливим.

Перш за все, відповідно до норм цивільного законодавства, відшкодуванню підлягає пряма шкода. А згідно із цим законом, умовою відповідальності є різниця між кредиторськими вимогами та оціночною вартістю активів, а не дійсна шкода, заподіяна фактичними власниками, що суперечить принципам цивільного законодавства та принципам справедливості.

Крім цього, умовою відшкодування збитків є наявність складу правопорушення (дія, бездіяльність, наслідки та причинний зв’язок між ними). Норма закону, яка передбачає, що сума позову не може бути меншою за різницю між вимогами, включеними до реєстру акцептованих вимог кредиторів, та оціночною вартістю ліквідаційної маси банку, затвердженої Фондом, не гарантує реального стягнення збитків. Адже за банківськими операціями буде досить важко довести причинний зв’язок між діями та наслідками.

Також необхідно зазначити, що відшкодування збитків є цивільною відповідальністю. Згідно з положеннями Конституції України, закони України не мають зворотної дії, а це означає, що власники банків, у яких до моменту вступу в силу закону введена тимчасова адміністрація, не нестимуть жодної відповідальності.

Тобто цей закон не буде ефективним інструментом у боротьбі з правопорушеннями в банківській сфері і має бути доопрацьований. Фінансова складова прописана неправильно, вона не є логічною у цьому Законі. І, мабуть, ще прискіпливіше потрібно поставитися до виявлення власників банків, щоб можна було притягнути їх до відповідальності.

Утім, у мене є сумніви, що за цим законом у поточній редакції з’явиться бодай якась практика. Досі її немає і навряд чи буде.

А які загальні прогнози можете зробити? Які проблеми можуть виникнути найближчим часом?

А.М.: Найбільші проблеми, які могли виникнути, вже виникли. Навряд чи з’явиться щось ще. Сьогодні на ринку залишилися лише найбільші гравці. Це ті банки, які повинні бути стабільними, тож робота має налагодитися. З нашого спілкування з керівництвом великих європейських банків видно, що довіра вкладників до цих великих банків була і залишається. Хто встиг, той забрав кошти з маленьких банків і відніс їх до великих. Це «Райффайзен», «ОТП», «Креді Агриколь», «Укрсиббанк», «Юнікредит» та декілька інших. Тобто банки, гарантами яких виступають великі європейські структури. Також на ринок потроху виходять й американські банки. Звичайно, умови для депозитів у них не такі, які пропонувалися українськими невеликими фінустановами, проте люди їм довіряють та вкладають туди кошти.

Усі сподіваються на те (і це вже помітно), що потроху ситуація починає стабілізуватися. Якщо наша національна валюта стабілізується, то відбудеться стабілізація у банківській сфері в цілому, відновиться довіра вкладників. Також має місце регулярне фінансування України і Міжнародним валютним фондом, й іншими країнами. Крім того, розпочато і обіцяє бути регулярним збільшення золотовалютного резерву. А він є гарантією стабільності економіки та банківської сфери.

Posted in ЗМІ ПРО НАС, Новини