ligroup

Однією із ознак демократичної, правової держави є рівень правової культури , як її громадян та і відповідно господарських та інших утворень. Правова культура - це неухильне дотримання принципів права , в тому числі у сфері законотворення , що не в останню чергу залежить від рівня законодавчих актів , зокрема наскільки їх положення відповідають фундаментальним принципам права , є науково обгрунтованим , відповідно є професійно досконалими та юридично точними по своєму змісту.

Основним критерієм належного функціонування суб»єктів господарювання є створення відповідних законодавчих засад регулювання їх діяльності. Серед таких слід відмітити Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , який покликаний регулювати діяльність пов»язану із здійсненням процедур відносно неплатоспроможності боржника. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та тлумачення його норм викликають сумніви щодо відповідності

Закону належному професійному рівню та іншим зазначеним вище критеріям.

Юридична точність визначення термінів Закону як належний засіб реалізації його положень

В Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» міститься ряд визначень, понять , які використовуються в тексті даного акту та мають значення для точного застосування (виконання його норм) , а саме. В законі передбачено визначення поняття неплатоспроможності , під яким законодавець розуміє неможливість виконання боржником своїх зобов»язань , не інакше , як через відновлення платоспроможності боржника . Таке визначення є неточним і не відповідає змісту даного законодавчого акту .Оскільки законом передбачено досягнення основної цілі використання його норм на практиці - погашеня зобов»язань боржника , що відповідно до норм вказаного правового акту досягається за допомогою здійснення таких процедур як:

-санація , власне відновлення платоспроможності;

-ліквідаційна процедура;

-укладення мирової угоди.

Отже , вбачається доцільність змінити формулювання неплатоспроможності , шляхом її визначення як неможливості виконання своїх зобов»язань боржником не інакше як через застосування процедур передбачених даним законом.

Також закон передбачає таке поняття як банкрутсттво , яке взагалі зайве в його тексті , в силу відсутності його використання в даному акті. Поняття банкрутство виходячи із змісту Закону ототожнюється із визначенням відповідної категорії справ у судових інстанціях , що своєю чергою є теж юридично помилковим , оскільки як вже згадувалось вище закон передбачає такі процедури як санація , ліквідація , укладення мирової угоди , відповідно «справа про банкрутство» може закінчитись застосуванням будь-якої із наведених процедур. Тому логічним є виключення поняття банкрутство , яке дублює поняття неплатоспроможність і у визначенні категорій справ , які розглядаються із застосуванням норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застосовувати поняття «неплатоспроможність» , як поняття більш об»ємне по свому визначенню , і яке юридично точно узгоджується із змістом даного Закону.

Незрозумілим є наявність в законі визначення горошових зобов»язань , яке по тексту закону згадується у визначенні поняття кредитор , виходячи із змісту якого , грошове зобов»язання це зобов»язання бржника заплатити кредитору певну грошову суму , відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах , передбачених цивільним законодавством України . Разом з тим , в законі немає визначення майновим вимогам кредиторів , які відповідно можуть випливати з таких зобов»язань як сплата коштів , так і передача товару (майна) , надання послуг. Відповідно таке поняття потрібно закріпити у законі , з метою відобразити всі підстави виникненя вимог кредиторів до боржника.

У визначеннях , які передбачені в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» закріплене понятя реструктуризація підприємства. Згідно Закону реструктуризація підприємства - це здійснення організційно - господарських , фінансово-економічних , правових , технічних заходів , спрямованих на реорганізацію підприємств , зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов»язань до юридичної особи , що не підлягає санації , якщо це передбачено планом санації , на зміну форми власності , управління , організаційно правової форми , що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємтства , збільшення обсягів випуску конкурентноспроможної продукції , підвищенняю ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Тобто під реструктуризацією законодавець визначає такі юридично та економічно значимі дії як:

-реорганізація шляхом поділу; -зміна форми власності ;

-зміна управління;

-зміна організаційно-правової форми.

Із суті зазначеного нормативно-правового акту випливає , що вказані заходи можуть здійснюватись як самостійні кроки , так і в сукупності , як копмлекс дій спрямованих на досягнення цілей визначених планом санації.

Поділ підприємства в контексті наведеного вище визначення , як процедура, застосування якої має на меті перехід боргових зобов»язань до юридичної особи , що не підлягає санації , якщо це передбачено планом санації , є юридично невиправданим.

Буквальне тлумачення цього положення наштовхує на думку , що зменшити боргові зобов»язання боржника можна через поділ підприємства і вивід його боргів на новоутворене підприємтсво.Однак така позиція не відповіє чинному законодавству і є такою , що не вирішує основного завдання , яке покликані вирішити норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника».

Згідно ст.107 Цивільного кодексу України , ст.59 Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства» , у разі поділу за розподільним балансом до створених внаслідок реоргганізації шляхом поділу підприємств (правонаступників) переходитьвся сукупність прав іобов'язків реорганізованого товариства.

Із коментованих норми впливає , що реорганізація юридичної особи шляхом поділу передбачає розподіл зобов»язань пропорційно активам , які отримають юридичні особи , що утворені внаслідок поділу реорганізованого підприємства. Відповідно в результаті поділу переходить частина зобов»язань боржника на іншу юридичну особу , яка виходячи із інституту правонаступництва набуває статусу правонаступника реорганізованого підприємства , а отже стає учасником справи про банкрутство. Отже здійснення такого заходу , як поділу підприємтсва , як самостійного кроку процедури санації , що має на меті перехід боргових зобов»язань до юридичної особи , що не підлягає санації в трактуванні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника» є неможливим через невідповідність фундаментальним засадам законодавства .

Порушення справи за відсутності ознак неплатоспроможності

Закон визначає умови , за наявності яких , господарський суд порушує справу про банкрутство . А це зокрема:

-неплатоспроможність боржника;

-безспірність вимог боржника.

Обов»язок доказування зазначених умов порушення справи про банкрутство лежить на ініціаторі порушення справи (кредитору або боржнику). Відповідно до статті 1 Закону безспірні вимоги кредиорів - це вимоги кредиторів , визнанні боржником , інші вимоги кредиторів , підтверджені виконавчими чи розрахунковими документами , за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Дана норма визначає джерело доказування безспірних вимог , як елемента неплатоспроможності боржника. Аналіз згаданих норм правового акту дає підстави зробити висновок про існування законодавчих можливостей для порушення справи про банкрутство при відсутності ознак неплатоспроможності. Оскільки наявність рішення суду про стягнення з боржника віповідної суми , виконавчого документа та інформації про відсутність на протязі трьох місяців руху коштів по хоча б одному рахунку боржника є достатніми доказами для порушення справи про банкрутство . Така законодавча можливість є такою , що з одного боку порушує економічні інтереси підприємств відносно яких ініціюється справа про банкрутство , а з іншого може використовуватись з метою забезпечення третіми особами контролю над підприємством або використовуватись недобросовісними контрагентами з метою уникнення погашення своїх майнових зобов»язань перед кредиторами.

Таким чином , з метою врегулювання зазначеної проблеми , доцільно передбачити конкретний перелік документів , як засобів доказування ознак неплатоспроможності підприємства, а саме :

1.виконавчі документи, які підтверджують безспірність вимог кредиторів;

2.інформація про всі рахунки боржника та докази відсутності руху коштів по них;

3.докази про відсутність майна або його недостатність для погашення вимог кредиторів;

4.докази неліквідності майна , в тому числі корпоративних прав , цінних паперів боржника , що може підтверджуватись безрезультативними торгами щодо примусового відчуження майна боржника.

Разом з тим , важливо передбачити обов»язок суду призначити аудит з метою аналізу платоспроможності боржника. При цьому доцільно звернути увагу на те , що п.7 статті 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника» передбачено право суду призначати аудит , однак з такою процесуальною дією і результатом її реалізації Закон не пов»язує винекнення будь-яких процесуальних наслідків . Звідси незрозумілим є ціль таких законодавчих повноважень суду . Отже , на підставі викладеного є необхідним проведення судом аудиту боржника визначити як обов»язок судових органів , метою вчинення якого є встановлення ознак неплатоспроможності боржника і пов»язати з цією процесуальною дією конкретні процесуальні наслідки - припинення провадження у справі про банкрутство у випадку встановлення в результаті аудиту відсутності ознак неплатоспроможності боржника , що своєю чергою унеможливить безпідставне порушення справ про банкрутство.

Відсотронення керівника від посади оскарженню не підлягає

Статтею 12 , а саме п.2 даної статті Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , серед інших , передбачено такий захід забезпечення вимог кредиторів , як відсотронення керівника боржника від здійснення останнім своїх повноажень. Застосування такого заходу залежнить від наступних обставин: -перешкоджання керівником боржника діям розпорядника майна; -вчинення керівником боржника дій , що порушують права та законні інтереси боржника і кредитора .

Така норма в законодавстві зумовлена необхідністю захистити інтереси кредитора і боржника від правопорушень керівника боржника та містить в собі ознаки санкції за вчинине правопорушення . Однак норми Закону не забезпечують дотримання засадничого принципу права - презумції невинуватості у вчиненні правопорушення , що випливає із наступного. Відсторонення керівника боржника у справі про банкрутство констатується ухвалою господарського суду. Іншими словами встановлення правопорушень , які дають підстави відсторонити керівника боржника від здійснення ним своїх повноважень забезпечується судом . Таким чином для об»єктивного дослідження обставин , які свідчать про правопорушення керівника боржника , дотримання принципів судочинства , унеможливлення винесення рішення з порушення вимог законодавства є необхідним гарантування права керівника на оскарження ухвали суду про відсторонення його від здійснення повноважень керівника.

Закон педбачає , що зазначена ухвала суду може бути оскаржена керівником боржника , проте комплексний , системний аналіз норм Закону та процесуального законодавства засвідчує відсутність , власне , у керівника боржника правових підстав на оскарження ухвали про відсторонення керівника боржника , про що свідчить наступне.

Відповідно до статті 106 Господарсько-процесуального кодексу України (далі ГПК) апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу зазначені у цьому Кодексі та Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Статтею 18 ГПК регламентовано , що до складу учасників судового процесу входять : сторони , треті особи , прокурор , інші особи , які беруть участь у процесі у випадках , передбачених цим Кодексом. Згідно із вказаним нормативно-правовим актом - статтею 30 , учасником судового процесу можуть бути і посадові особи підприємств , однак ціль їхнього залучення до розгляду справи є чітко конкретизована - надання пояснень , що виникають під час розгляду справи. При цьому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (статтею 1) учасниками провадження у справі про банкрутство є сторони (кредитор та боржник), абрітражний керуючий , власник майна , а також у випадках , передбачених цим Законом , інші особи , які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство і т.д. Керівник божника може мати статус учасника справи , виключно , у випадку передбачених статтею 53 Закону , яка визначає проведення санації керівником боржника. З огляду на зазначене можна зробити висновок про неможливість керівника боржника реалізувати право на оскарження ухвали про відстронення крівника від посади.

Наявність юридичних перепон у керівника боржника для оскарження ухвали про відсотронення його від виконання своїх повноважень порушує його права та створює передумови для процесуальних зловживань нормою Закону , з метою забезпечення контролю над підприємством третіх осіб. Описану юридичну колізію можна вирішити у спосіб визначення обов»язковості участі керівника боржника у судовому процесі під час вирішення питання відсторонення керівника боржника від посади , таким чином забезпечивши останньому статус учасника провадження .

Неможливість оскарження ухвали про відмову у визнанні боржник банкрутом

Закон «Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом» передбачено ряд обставин , з якими Закон пов'язує винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Зокрема такими обставинами є прийняття рішення комітетом кредиторів , як в процесі розпорядження майном , так під час процедури санації (статті 16 , 18 Закону) за виключенням особливостей банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності. Із змісту вказаних норм напрошується висновок , що рішення комітету кредиторів є безумовною підставою прийняття судом рішення щодо визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Однак в будь-якому випадку судом повинно бути дано відповідну оцінку обставинам щодо неможливості відновлення платоспроможності бржника , а також погашення вимог кредиторів не інакше як через застосування процедури ліквідації.

Разом з тим , п.3 статті 12 Закону «Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом» визначено право суду винесення ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом. Згідно статтей 106 , 111 зі значком 13 Господарсько-процесуального кодексу України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному та касацйному порядку у випадках , передбачених цим Кодексом та Законом «Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом». Жодний із даних законодавчих актів не передбачає оскарження ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом. В такому випадку це створює умови для затягування справ про банкрутство а відтак відтермінування здійснення заходів щодо погашення вимог кредиторів.

Отже в Законі «Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом» потрібно закріпити норму , яка б передбачала обов'язок суду дослідити обставини та докази які стосуються підстав визнання боржника банкрутом , дати останнім відповідну правову оцінку , а також визначити право учасників провадження справи про банкрутство на оскарження ухвали про відмову у визнанні боржника банкрутом , таким чином забезпечивши права боржника і кредиторів та неухильного дотримання принципів здійснення судочинства.

Газета "Закон і Бізнес" - №9*893) 28 лютого - 6 березня 2009 р., стор.10.

Голова Ради директорів L. I. Group Шершун Л.І.